Володіння іноземними мовами зараз не надто велика дивина, якщо порівнювати, скажімо, з 1990-ми роками. З одного боку, “Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина”, але з іншого, що можна отримати від знання іноземної мови, крім задоволення самим собою, тим, що я можу вільно спілкуватися з іноземцями без зайвих труднощів? Відповідь проста і дуже однозначна: заробляти на життя – “to make a living”, так би мовити.

Дуже багато вищих навчальних закладів України сильно рекламують і пишаються своїми економічними та юридичними спеціальностями, тоді як філологія відходить на другий або навіть третій-четвертий план і зводиться чомусь переважно до перспективи викладати «якусь там» мову в школі, а якщо поталанить – в університеті. Звісно ж, ще можна займатися репетиторством, але це все – один із варіантів того, як можна мовою заробляти на життя.

Чомусь так склалося, що інший напрям професійної діяльності філолога – переклад – знаходиться в тіні. Можливо, тому, що багато людей, які спілкуються іноземною мовою на достатньому для себе рівні, а також тих, хто не мають жодного стосунку до самого перекладу чи іноземних мов, філології взагалі, вважають: «що там перекладати – взяв текст однією мовою і просто написав те ж саме, тільки іншою». Можливо, через таку позицію ще у 2007 році переклад перестав бути окремою спеціальністю в Україні?..

Але про що ж це я… А, так. Переклад як спосіб заробляти достойно і жити відповідно. Я можу розповісти багато історій, почутих від перекладачів, про те, наскільки переклад переоцінюється з точки зору економічної доцільності, наскільки низько за нього платять самим перекладачам (от тільки чомусь кількість перекладацьких агентств та інших організацій, що надають послуги перекладу, не зменшується, а навпаки) тощо. Тут потрібно скористатися прикладом отих мавпочок – «Нічого не бачу, нічого не чую, нікому не скажу», та тільки не у значенні того, що стосується перекладу, а у значенні того, що нам кажуть про його безперспективність. Іншими словами: нікого не слухайте, ні на кого не дивіться, а просто мовчки робіть свою справу, особливо якщо ви її любите.

Щоб займатися справою перекладу, її справді потрібно любити, бо це дуже тяжка праця, яка не зводиться до 8-годинного робочого дня. Без любові до неї людина може дуже швидко махнути на все рукою, бо «замучився»… Тут потрібно постійно вчитися, тримати руку на пульсі сучасних потреб ринку, самовдосконалюватися і адекватно реагувати на конструктивну критику, використовуючи її для власної користі.

Що ж вибрати, який напрям перекладу взяти за основу? Тут поради чекати ні від кого. Або це внутрішнє відчуття і покликання, або метод спроб і помилок (друге краще звести до максимального мінімуму (перепрошую за каламбур)). Тому і від мене поради не дочекаєтеся. Я лише з власного досвіду розповім про один дуже перспективний, на мою думку, і дуже прибутковий, якщо не давати слабину і вміло користуватися доступними ресурсами, вид перекладу – ЛОКАЛІЗАЦІЮ. Одразу хочу попередити читача про те, що ця книга не є монографією, що її формат може не підпадати під ДСТУ щодо правил оформлення посилань, зносок, оформлення переліку використаних джерел і літератури… Це моя спроба як перекладача-практика (читай також «локалізатора») вставити свої 5 копійок у тему локалізації в сучасних умовах, так би мовити, з гущі подій.

Читайте далі згодом: Що таке локалізація?